« Погляд у величне майбутнє» - спільний захід Приморського будинку культури ( худ. керівник Гончаренко А.М.) та сільської бібліотеки ( зав. Гриценко С.В.), який був приурочений 25 – річниці Незалежності України.

В концерті прийняв участь місцевий співочий колектив « Приморські перлини» і танцювальний ансамбль « Дивограй» ( керівник Жосан Н.А.)

1 червня, погожого літнього ранку, маленькі вихованці Приморського дитячого садочка

« Колосок» займали свої місця в імпровізованому залі під відкритим небом , щоб подивитися лялькову виставу « Про дівчинку Нехотілочку». А підготували її учасники лялькового гуртка

« Петрушка», що діє при Приморській сільській бібліотеці . Сюрпризом для малюків була і казкова вікторина « В гостях у казки». Та найбільший захват у присутніх викликав конкурс малюнків на асфальті, в якому приймали участь діти та їх мами.

Згодом і самі мами згадали своє дитинство, залюбки бігали та стрибали .

Цей захід був приурочений Міжнародному Дню захисту дітей, і проводився спільними зусиллями працівників будинку культури, бібліотеки, дитячого садка.

9 травня 2016 року в Приморському відмічали головне свято України, свято миру, свято народної пам’яті – День Перемоги. Сотні людей прийшли на святковий концерт, щоб вшанувати єдиного ветерана війни, що залишився живим в нашому селі, Ковпака С.П, згадати загиблих, віддати шану «афганцям» та воїнам АТО. В цей вечір звучали пісні воєнного часу, танцювали діти, лунали розповіді про воїнів - земляків. Закінчився вечір святковим салютом.

«Добрі чарівниці»

І знову масовий захід, який не має , на перший погляд, ніякого відношення до бібліотечної справи. Та специфіка роботи сільського бібліотекаря – це бути невід’ємною частиною життя свого села.

Художній керівник Приморського БК Гончаренко А.М. попрохала допомогти їй в підготовці та проведенні розважально - музичного конкурсу до дня 8 Березня.

Головні учасники - учні молодших класів та їх мами, добрі чарівниці .

Дві команди « Капітошка» та « Апельсин» довели всім глядачам своє вміння співати, танцювати ,

влучно стріляти із рогатки,

 крутити обруча,

впізнавати казкових героїв,

складати гарні букети весняних квітів,

малювати.

Глядачі, що зібралися 6 березня в актовій залі школи, дружно підтримували учасників, але журі визнало переможцем команду «Апельсин».

Особливо всім сподобалося домашнє завдання. За умовами конкурсу, команди отримали напередодні однаковий текст і мусили його інсценувати. Що з цього вийшло… подивиться самі.

 

День виведення радянських військ із Афганістану… І святом назвати тяжко, і забути неможливо. Особливо тим, воював у тій далекій гірській країні.

У 2016 році « афганців» сіл Приморське та Лиман чекав приємний сюрприз : працівники їх БК та бібліотек вирішили зробити « між сільську» зустріч, щоб колишні воїни мали б змогу не тільки побачити концерт, а й поспілкуватися між собою, згадати бойових побратимів.

З нашої сторони участь в концертній програмі прийняло двоє артистів . Це Добронецька А. та Карпенко Л. Їх емоціональні виступи нікого не залишили байдужими.

Одним із найкращих номерів був уривок із книги Алєксєєвич С. « Цинковые мальчики». За основу були взяті спогади матерів , опубліковані в повісті.

Я спробувала скомпонувати різні уривки в невелику розповідь, об’єднану одним великим горем матерів за загиблими синами.

« Из Афганистана было толь ко одно письмо : « Не волнуйся, тут красиво и спокойно. Много цветов, цветут деревья, поют птицы…»

Райские кущи , а не война. Успокаивал . а то не дай Бог, начнем хлопотать , чтобы его оттуда вырвать. Необстрелянные мальчики. Почти дети. Их бросали в огонь, а они это принимали за честь. Мы их так воспитали.

Он погиб в первый же месяц… Мой мальчик… Мой худышечка… Какой он там лежал? Никогда не узнаю.

Его привезли через десять дней. Все эти десять дней во сне я что- то теряла и не могла найти. Все эти десять дней на кухне завывал чайник. Поставлю кипятить чай, он поет на разные голоса. Я люблю комнатные цветы, у меня их много на подоконниках, на шкафу, на книжных полках. Каждое утро , когда я их поливала , роняла горшки. Они выскальзывали из моих рук и разбивались. В доме стоял запах сырой земли…

Остановились возле дома машины: два военных газика и « скорая помощь». Мгновенно догадалась – это к нам , в мой дом. Еще сама дошла до двери, открыла :

- Не говорите! Не говорите мне ничего! Ненавижу вас! Отдайте мне только моего сына…Я буду его хоронить по – своему… Одна… Не надо никаких военных почестей.

Наше общество вручало великим «старцем» очередные Звезды… А восемнадцатилетние мальчики в это время шли под пули , падая лицом в чужой песок и погибали. Кто же мы такие? По какому праву мы можем спросить у наших детей за то , что они там творили? Разве мы, которые оставались здесь, чище их? Их хотя бы страдания и муки очистили от грязи, а вот нам никогда не очиститься. Расстрелянные и стёртые с лица земли кишлаки, разорённая чужая земля не на их совести, а на нашей с вами. Убивали мы , а не наши мальчики. Это мы убийцы и своих детей , и чужих.

А мальчики эти – герои! И не « ошибку» они там воевали. Они воевали, потому что они нам верили. Нам всем надо стоять на коленях перед ними. От одного сравнения , что делали мы, с тем, что выпало им, можно сойти с ума…

Война не кончается тогда, когда перестают стрелять. Она перемещается в человеческую душу, где нельзя бывшее сделать не бывшим. И там у неё другие сроки…».

Але життя продовжується, і оскільки захід був проведений 14 лютого , на день закоханих, для лиманців ми підготували мультфільм « Про золоту рибку». Текст мій, малюнки Гриценко Каті.