«Вера вечна, вера славна, наша вера православна».

 2 декабря 2017 года, по благословению Высокопреосвященнейшего Агафангела, митрополита Одесского и Измаильского, в учебном классе Отдела религиозного образования и катехизации состоялись III-и ученические Иннокентьевские образовательные чтения под девизом: «Вера вечна, вера славна, наша вера православна».

В самых различных аспектах этой более чем обширной темы работали воспитанники воскресных школ,  ребята от 10 до 16 лет.

«История Одесской епархии в лицах», «Священные места моей малой родины», «Свет и тепло христианской семьи», «Путь ко спасению», «Православная вера в литературе, в  кино и на телевидении» — вот основные подтемы Чтений этого года.

Всего в заключительном этапе Чтений приняло участие 13 человек из храмов города и епархии. Лауреаты и участники  получили  похвальные грамоты за подписью Митрополита Агафангела, сборники работ участников финала, а также ценные подарки — книги.

 Среди лауреатов конкурса была Бурлака Катя (Свято-Никольский храм, с. Приморское, Татарбунарского района). Она подготовила подробнейший рассказ об истории родного села и об уникальной иконе  святого Николая.

Моя бібліотека

    А зараз хочу сказати пару слів про свою бібліотеку. Та на початку – анекдот, із життя.

  Молодий батюшка отримав приход. Він був настільки маленьким, що вміщував  всього п’ять чоловік. При нагоді священик поскаржився митрополиту на розмір храму, і попрохав перевести його у більший. На це владика відповів: « Радій, у тебе зажди церква буде повна  народу».

    Ось так і я  радію на своїх 26 метрах.

 Особливою  гордістю за культуру наповнюється серце, коли приходить дитячий садок на екскурсію. Тоді  бібліотека «забита» читачами.

   Звідси і мрія – хочеться, щоб сільські діти відвідували простору, теплу, світлу бібліотеку, де б спокійно  вибирали нові  та цікаві книги, спілкувалися із друзями, пізнавали нове.

Можливо, колись сільська бібліотека буде виглядати саме так…

Жінці села велич складаю...

Серед розмаїття свят для чоловіків , а це – День козацтва, День Збройних Сил України, День Захисника Вітчизни, якось  губиться  8 березня.

Гендерну святкову нерівність допоміг виправити  Міжнародний День сільської жінки.

 Він відмічається 15 жовтня , і обійти увагою цю дату  у Приморському  не змогли.

Побажання, смішинки , танці, пісні  - все переплелося у ході концертного дійства, створюючи  радісну атмосферу свята.

Це свято стало днем народження нового танцювального колективу

 « Приморчаночка». Художній керівник Жосан Наталія.

Вогонь війни у пам’яті народній...

Татрбунарські пагорби, степи, низини. Сотні разів проїжджаючи  повз них, навіть не задумуєшся про те, яким болем стогне ця земля, якими ранами кровоточить її історія.

Бачиш зелень, квіти , сонце …і не віриш, що серпневими днями 1944 року двиготіло  тут все від  вибухів снарядів, пострілів, зойків поранених.

В ті дні  радянське інформбюро передавало  вісті про бої місцевого значення на півдні Україні, у Бессарабії.  У підручниках  історії – це сторінки про Яссько – Кишинівську операцію. Для нас – пам'ять, увірчена  у пам’ятниках, книгах, світлинах та спогадах .

Розповіді про визволення рідного краю від румунсько - фашистських загарбників був присвячений урок пам’яті у Приморській ЗОШ.

23 серпня 1944 року ворожі війська почали відступати з Білгорода-Дністровського через Татарбунари на Ізмаїл. Татарбунарський гарнізон румунських військ відходив на Арциз.

Обходячи ворога з півночі, наступала 5-а окрема мінометна мотострілецька бригада. На один день раніше до Татарбунар підійшла перша батарея 101-го мінометного полку 3-ї мінометної Свірської бригади під командуванням старшого лейтенанта І. М. Баринова.

 Помітивши відступаючого ворога, артилеристи влучним вогнем перетяли шлях. Отямившись, противник пішов у наступ. Сили були нерівні: кілька тисяч озброєних фашистів проти однієї батареї. Коли недалеко від пункту спостереження І. М. Баринов побачив ворожу батарею, що готувалася відкрити вогонь, він з шістьма бійцями підібрався до неї і знищив обслугу. Оволодівши батареєю, сміливці повернули гармати і вистріляли всі боєприпаси по ворожих колонах. Гітлерівці були зупинені. Лише через годину вони знову пішли в наступ, прориваючись до переправи. Радянські воїни шквальним вогнем зупинили наступ. 21 годину артилеристи билися з переважаючими силами ворога. Вони відбили 9 шалених атак, в кожній з яких брали участь близько 1000 фашистів. Коли кінчились боєприпаси, І. М. Баринов підняв бійців до рукопашного бою. В рядах радянських воїнів залишилось всього 9 чоловік. Гітлерівці увірвались в розташування радянської батареї. Тоді відважний командир кинувся до рації, що випадково уціліла, і викликав вогонь на себе. Через півгодини з півночі прорвалась 5-а мотострілецька бригада. Танки з ходу врізалися в колони ворога. За ними мчала мотопіхота. Шлях до відступу ворога був перетятий. Радянські воїни вступили в Татарбунари. Зав’язались вуличні бої. Особливо жорстокий бій точився на вулиці Саратській,  а також біля мосту через річку.

24 серпня ворог тричі робив спробу вирватись з оточення, та дарма. Наступ бригади був такий стрімкий, що добратися до переправи йому не вдалося. Біля батареї І. М. Баринова залишилося понад 400 трупів ворожих солдат і офіцерів; уламки автомашин, возів тощо. На спотворених артилерійським вогнем брустверах лежали й тіла вбитих героїв — І. М. Баринова та його бойових товаришів. 24 серпня їх поховали в Татарбунарах у міському сквері. І. М. Баринову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Орденами і медалями посмертно нагороджені і його бойові друзі.

Кільце оточення замкнули воїни під командуванням Героя Радянського Союзу полковника Зав’ялова. В татарбунарському котлі взято в полон 21 тис. ворожих солдат і офіцерів. 25 серпня Татарбунари були остаточно визволені від фашистських загарбників.

Одним із керівників масштабної воєнної операції був наш земляк, уродженець   с. Фурманівка, Кілійського  району Семен Тимошенко.

Саме завдяки стратегічному вмінню координувати  взаємодію  військових частин,  Яссько- Кишинівська операція ввійшла в історію воєнної науки як  перемога над ворогом була, що була  досягнута порівняно малими жертвами. В ході наступу радянські війська втратили 12,5 тисяч чоловік, тоді як німецькі і румунські війська втратили 18 дивізій та  208 600 німецьких і румунських солдатів і офіцерів попали

в полон.

 Пам'ять про  героїв війни священа для нас.