Зимові дитячі канікули  нічим не різняться від літніх. Ну хіба що на малечі одягу побільше та море холодніше. А так все залишається: відпочинок, розваги,  пустощі та відвідування бібліотеки. Не всі діти полюбляють це заняття,  тільки самі допитливі.

Сезон зимових канікул в Приморській  сільській бібліотеці  відкриває школа народних традицій.

Перед кожним Різдвом дітки разом із вчителькою молодших класів  Чабаненко Оленою Костянтинівною вивчають нові колядки, повторюють старі.

 Вони добре пам’ятають слова найстарішої  жительки нашого села Гриценко Катерини Фоківни, що якщо  колядують діти, то життя на землі продовжується.

А ще в бібліотеці можна разом із друзями послухати казку,  подивитися мультфільми та відгадати загадки, погратися.

Новий рік спішить до хати

Сценарій до Новорічного свята я писала вперше. Якось  раніше не доводилось цього робити. Було все : день села, день Перемоги, день Незалежності. А ось Новий рік – дивина  за п’ять років   співпраці із Приморським  будинком культури.

Кінець 2016 року став знаменним для села : за останнє десятиліття новорічне дійство  проходило в приміщенні клуба,  а не на свіжому повітрі .

Звичайно , це ще не офіційне відкриття  будинку культури після капітального ремонту,  але  ж – подія!

Репетиції проходили в спартанських умовах, із морозцем.  

Але, як сміялися самодіяльні артисти,  головне -  на голову нічого не капає.

                                                       Вечором 31 грудня, аншлаг.
  Як пишуть в романах,  яблуку ніде впасти. Надіємося , що ми не підвели своїх земляків. В новорічній програмі були жарти, пісні  та танці

 Гарний настрій дарували присутнім ансамбль « Приморська перлина» ( кер.  Гончаренко А.М.)

та танцювальний колектив « Дивограй» ( хореограф Жосан  Н.А.).

 Все дійство один одного шукали Дід Мороз ( Ю. Колісніченко)  

та Снігурочка ( О. Василішина)

Ведуча вечора Карпенко Людмила.

 Ну  , а я  - на слайдах.

Приємно, що наприкінці вечора організатори  концерту  почули від жителів села  щирі слова подяки.

Святий отче Миколай, завітай до нас!

Як чудово , що в українському зимовому  календарі є свято, від якого  чекаєш дива! А головне,  є той хто подарує  його. Ну  звичайно, це святий Миколай!

Вихованці Приморського дитячого садка « Колосок»  готуються  до зустрічі із угодником  Божим, вчать вірші, співають пісень.

 А ще  із задоволенням дивляться казку,  яку їм, як подарунок від святого, показують   учасники лялькового гуртка « Петрушка»,  що діє при сільській бібліотеці.

На цей раз дітлахи разом із веселим клоуном  та сміливою мишкою визволяли  із біди  лісових друзів.

І хоча Зла Фея  надіслала  на них своїх слуг  - Сніжинок,  добра Чарівниця  прийшла  на допомогу звірятам.

Остаточно зло перемагає світлий Янгол, помічник  святого Миколая.

Діти із задоволенням  подивилися виставу та отримали благословення і  подарунки  від настоятеля Приморського Свято – Миколаївського храму  о. Георгія.

78

Діти без дитинства.

Лейтмотивом  зустрічі  із учнями  5-6 класів Приморської загальноосвітньої школи  стали слова російського письменника 
А. Приставкіна «Мир не достоин существования,если  он убивает детей».  Його повість « Ночевала тучка золотая»  незаслужено забута читачами, а багато хто  навіть не чув про неї. Дарма!

Герої повісті, близнюки  Коля та Сашко ніколи не знали материнської ласки, тепла, сім’ї .

 Вони пережили війну в дитячому будинку під Москвою, і  надіялися, що  на далекому Кавказі, куди їх, знесилених, вивезли,  знайдуть сите життя та спокій.

Та фінал несподівано трагічний. Від рук горців гине Сашко. Коля ніколи не думав, що настільки це страшно хоронити рідного брата, а ще страшніше - зістатися одному. Спасіння для Колі  - чеченський хлопчик Алхузур, такий же сирота, нікому не потрібна дитина без дитинства. Хлопчаки не стали один для одного ворогами, розуміючи, що ненависть  руйнує світ.

Дуже хотілося, щоб цю книгу прочитали  чи хоча би подивилися однойменний  фільм,  наші політики. Можливо, що  роздуми маленького хлопчика Колі, який везе мертве тіло брата, про  насилля та смерть, змусять задуматися, чому за дорослі  воєнні ігри  діти розплачуються не тільки своїм дитинством, а іноді і життям.

Дитячі сльози – це гріхи дорослих.  Про це книга Ольги Мак "Каміння під косою", яка вперше вийшла в Канаді з нагоди 40-річчя Голодомору в Україні і, як відзначала критика, "читалася як щось неймовірне, недійсне…З жахом кружляла думка: "Невже ж письменниця це все сама пережила?"…

Вже з перших сторінок відчуваєш жах  голодного 33-го року. Тодішня столиця України Харків «…тхнула трупом, хоч правні її жителі одчайдушно і жорстоко  боролися за своє існування…». Та були  боязкі та смиренні. Це голодуючи, які тисячами помирали під парканами.

 Така ж доля чекала і на Андрія, який після смерті батьків перебрався до міста, шукаючи  роботу  та їжу. Він міг би просити милостиню чи красти. Але  хлопець добре пам’ятав  селянську науку батька, що кожна копійка повинна бути зароблена чесною працею. Зазвичай,  такі чисті  люди не виживають у вирі страшного Молоху, та сироту спасає зустріч із лікаркою, що  стала для нього не тільки ангелом охоронцем, а  вчителем  та порадником. Особисто цікавим  для мене був діалог головних героїв про те, чи можна красти  заради спасіння інших, адже крадіжка завжди вважалася гріхом. Які аргументи приводять герої  і чи можна з ними погодитися   - це все на розсуд читачів.

Я ніде в критичній літературі не знайшла пояснення трохи дивній назві книги « Каміння під косою». Хіба каміння косять?

А згодом  зрозуміла, що смерть зламає свою косу об чисті душі  того, хто  твердо, як камінь,  стоїть за свою долю та переконання.

" В світі є один цар, і цей цар - голод..."

29  листопада 2016 року  в Приморській загальноосвітній школі відбулася нарада  завучів  навчальних закладів Татарбунарського району. В ході зустрічі педагоги відвідали відкриту  класну годину  в 6 класі, присвячену пам’яті жертв Голодомору. 

Оскільки я вже декілька  років тісно співпрацюю із учнями цього класу, то  їх  керівник Дадіжа Марина Григорівна  попрохала мене  допомогти в проведені заходу.

Справа стосувалася не тільки  сценарію та презентації по даній темі, а і в огляді книг.

 В сільській бібліотеці  зібрано  десяток  книг  цього направлення, та все ж я зупинилася на 

Голодомори в Україні : Одеська область 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Дослідження, спогади, документи. – Одеса: Астропринт, 2007.-460 с.

В ній , окрім офіційних та архівних  документів,   розміщені спогади жителів Татарбунарського району про події того часу . Серед них є розповідь приморчанки  Гетьманець Катерини Фоківни

про німу дівчинку , яка  з’явилася в Шаганах в далекий голодний  47 –й рік.  Люди не знали звідки вона родом і , як могли, підгодовували її. Та якось дитина пропала. Востаннє її бачили , коли та заходила до хати дуже бідної родини.

Звичайно , таких історій в той час було багато. Та житель села Голубенко Семен , читач бібліотеки, повідав мені  продовження цієї бувальщини.

Ця дівчинка часто бувала  в  їхньому будинку. І єдине , що вона промовляла  - це своє ім’я , Надя. Згодом її відправили до міста Болград, де  був інтернат для дітей з вадами здоров’я.

Пройшло чимало часу. І вже в 70-х роках  мама Семена приїхала по справах в м. Ізмаїл. В  одній із крамниць  її окликнула незнайома молодичка. Це була та сама  дівчинка Надя!  В інтернаті  , не дивлячись на тяжкі часи, її вилікували, дали освіту. Вона виросла, вийшла заміж. Ось таке продовження надрукованої історії.

А діти шостого класу та їх вчитель настільки проникливо підготували свої виступи , що в кінці заходу в багатьох присутніх на очах блищали сльози.

Завершилася класна година  вшануванням   пам'яті жертв Голодомору.