Святкування Дня Незалежності у
Приморському – це щира та відверта розмова про рідний край, про досягнення та поразки, що були на двадцятишестилітньому
шляху нової історії України.
Концертна програма, підготовлена будинком культури та сільською
бібліотекою, насичена не тільки пісенними та танцювальними номерами, а й
інформацією про доленосні події, що стали вирішальними у житті країни, яка за
цей період пережила дві революції, п’ять президентів, 21 уряд. Населення
держави скоротилося від52 до 42 мільйонів населення.
Але попри все – ми єдиний народ, єдина нація, багата славною історією, традиціями,
героями.
Складний час життєвих випробувань пройшло за період незалежності рідне Приморське. Були падіння, але були і злети.
2006 рік став знаковим для
Приморського дитячого садка « Колосок». Силами батьків та сільської ради було
відремонтовано та відкрито третю групу дитсадка. Це знакова подія для села,
адже діти - це не тільки наше майбутнє,
а і запорука розвитку та продовження приморського роду.
У 2006 році відбулася ще одна доленосна подія для нашого села –
реконструкція Свято-Миколаївської церкви. Пожертву на храм надала родина
Громченка Афанасія Єфтіхієвича.
Літо 2007 року.
На місці де колись височіла стара Свято-Миколаївська церква силами прихожан
побудовано капличку.
2008 рік.
У Приморському відкрито сільську лікарську амбулаторію, де працювали і
працюють кваліфіковані медичні
працівники.
У 2008 році випускники українських шкіл складають ЗНО. Ось список перших учнів Приморської ЗОШ, які
вперше здавали тести із української
мови, історії математики.
Влітку 2008 року до Свято - Миколаївського храму вперше за багато десятиліть була привезена із Одеси ікона Касперовської Божої Матері.
2009 рік.
У Приморському відбулися нові зміни.
- у будинку культури перероблено зал для глядачів на
спортивний;
- завдяки старанням Голубенко Ольги Семенівни збережено філію «Ощадбанку» і
приморчани до сих пір мають змогу отримувати заробітну плату чи пенсію за місцем
проживання, не виїжджаючи до Татарбунар.
2013 рік.
30 травня 2013 року в Приморському було відкрито відділення «швидкої
допомоги», яке обслуговує не тільки жителів нашого села, а і сусідніх.
2014 рік.
Цей рік приніс на нашу землю полум’я війни, полум’я АТО.
В Києві, на Михайлівській площі, є стіна пам’яті.
На ній сотні фотографій тих, хто загинув у
боях на Донеччині та Луганщині.
Найстрашнішими є чорні квадрати із написами «
Батьки не вірять у смерть сина».
Серед багатьох світлин є фотографія
нашого односельчанина Сироти Олександра, старшого солдата, навідника –
оператора 28 механізованої бригади, який
загинув 19 липня 2014 року під час
артилерійського обстрілу блокпоста біля
села Тарани Шахтарського району Донецької області.
2015 рік.
Україна відмітила 70-річницю закінчення Другої Світової війни, яка принесла
горе у кожну родину, віднімаючи сина, брата, батька. В пам'ять про загиблих
односельчан висить над селом пам’ятник
воїнам великої Перемоги.
У 2015 році ми відмічали 200 річчя Приморського, колишня назва Шагани.
Ніхто достеменно не знає коли з’явилася перша хата на теренах нашого села, та офіційною датою
народження є 1815 рік.
2016 рік.
У Приморському повністю підключено вуличне освітлення і люди мають змогу гуляти вечорами, не боячись вивихнути ногу.
І ще одна приємна новина. Нарешті
розпочато реконструкцію Приморського будинку культури, який десятиліття стояв
пусткою.
Зараз тут проходить чимало
концертів , і завжди їх окрасою є самодіяльні колективи « Приморська перлина» та «
Дивограй».
2017 рік.
Безвізовий режим. Багато хто із українців, мають змогу виїхати за
кордон. Та головне, щоб у гонитві за
європейським щастям не розгубили свої
надбання.
Пам’ятаймо слова українського поета Бориса Олійника.
ЄВРОПІ
Ми тут
жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не
допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із
печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому
світі,
Аби ми плуг, і колесо, і
жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі
своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим
правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах - і
невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули
верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не
докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім
ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство
Ельби,
І тим, хто сербів рокував на
смерть...
Життя мина...
Усі ми
перебудем:
Хто - при бандурі, хто -
при гамані.
А що вже по собі залишим
людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім,
хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром!
Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на
батьківській землі!
У кожного - свої герби й
знамена,
Свій лад і чин в державі
й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в
жмені,
А нам до серця -
в небі журавлі.
Такі ми є. А ви такі, як
є.
