Творчість наших читачів

Гриценко Світлана Вікторівна, зав. Приморської сільської  бібліотеки –

                              Казкові історії моєї бібліотеки

Ви думаєте, що бібліотека  це тихе місце, де ніколи не трапляються дива? Спробую вам довести протилежне!

***

Барвиста книжечка лежала в пакунку, щільно обгорнутому коричневим папером. Вона не нарікала, як її подруги, на темряву та задуху, а тихенько чекала тієї миті, коли нарешті у неї з'явиться нове житло.

Потрібно сказати, що за своє коротке життя книжечка бачила тільки фабрику, де гуркотливі машини одягали на неї яскраву обкладинку, вклеювали сторінки з прегарними малюнками.

І ось , нарешті, її новий дім. Та хто чекає на неї та чи буде тут затишно їй? Книжечка так замислилися, що незчулася, як ніжні руки витягнули її з пакету, пролистали сторінки і поставили на книжкову полицю. Вже звідти вона побачила багато книг, які чинно стояли на високих стелажах та з цікавістю розглядали нову гостю.

Аж тут тихенько відчинилися двері бібліотеки (а це була вона), і до кімнати увійшла маленька дівчинка. Вона обвела поглядом полиці – її оченята засяяли захватом. Мала побачила нову книжечку, яка з готовністю розгорнула перед нею свої барвисті сторінки, запрошуючи до чарівного світу пригод.

Через деякий час дівчинка крокувала додому, міцно тримаючи книгу в руках. Маленька читачка так хотіла якнайскоріше почитати казку, що не втрималась від спокуси, сіла на лавку в парку та відкрила книжечку.

Аж раптом великий та брудний м’яч гепнувся на новенькі сторінки, мнучи їх та вимазуючи пилюкою.

– Як боляче! – подумала книга і залилась невидимими сльозами. А поруч біля розгубленої дівчинки стояв бридкий хлопчисько та голосно реготав. Його розважав розпач дитини та пожмакані казкові сторінки. Він так втішався своєю витівкою, що не відразу помітив, як зелений парк вкрився сірою пеленою, знебарвилось синє небо і все навколо огорнула пронизлива тиша.

Хлопчик закляк від несподіванки, із жахом розуміючи, що сам він зменшується на очах. А як же інакше? Хіба може бути людина прекрасною та великою, якщо в неї нікчемне серце…

А дівчинка розуміла, що зараз за них заступається велике книжкове царство, яке так болісно відчуває горе навіть найменшої своєї прихильниці. І цієї ж миті подих вітру приніс на собі голос всіх скривджених книг:

– Вдаривши книгу, забруднивши та зім’явши її сторінки, ти знищив цілий світ, який містив незвичайні пригоди, відкривав нові країни, дарував незабутні зустрічі. Порвані сторінки вже ніколи не розповідатимуть цікаві історії. З кожною понівеченою книгою ти ставатимеш злішим і радість незвичайного та таємничого не зазирне в твою душу.

Голос затих. Тишу поволі заповнював гомін великого міста, а двоє дітей все ще стояли серед парку, вражені почутим та побаченим. Нарешті хлопчик, трохи оговтавшись, узяв книгу з рук дівчинки і промовив до неї:

– Пробач! Я мало  не зіпсував велике книжкове життя ! – і вже звертаючись до малої: – Розкажи мені про цю книгу.

Дівчинка спершу засоромлено, а потім все більше захоплюючись , почала оповідати про незвичайне королівство кривих дзеркал, а хлопчина вже уявляв собі похмурі вежі в’язниці, підступних злодіїв та щирих, відданих друзів.

– Невже я міг ніколи не почути цієї чудової історії? – і поглянувши на брудний м’яч, хлопчина турботливо провів рукою по сторінках, а книжечка завмерла, відчувши тепло вже справжнього людського серця.

***

Якось Марійка вирішила допомогти бібліотекарю гарно розкласти книги на полицях. Спочатку їй навіть сподобалось це зайняття, та незабаром одноманітна робота набридла, і останню книгу вона просто як-небудь закинула в найтемніший куток полиці.

Через деякий час, коли за останнім відвідувачем зачинилися двері, у книжечки з'явилась змога роздивитися, куди ж вона потрапила. Так! Навкруги стояли товстелезні книги, так мало схожі на ті яскраві видання, що оточували її на рідній полиці.

– Вибачте! А як вас звати? – книжечка якомога чемніше звернулася до найближчої сусідки.

Але товстенна пані тільки зверхньо поглянула на малечу. Книжечка сумно зітхнула.

– Не звертай на неї уваги! Вона з нами також рідко розмовляє, – прошепотіла сусідка справа. – Ця пані вважає, що коли на її сторінках живуть історії про красунь та мушкетерів, то вона і сама королівського роду. Краще послухай мої оповідки.

І нова подруга зашелестіла сторінками, розповідаючи про пригоди непосидючого хлопчика Тома та його вірного товариша.

– Скільки можна теревенити? – раптом грізно промовила книга з верхньої полиці. – Нічого забивати пам’ять цієї юної леді різними небилицями, адже немає нічого кориснішого, аніж математичні рівняння.

І сувора книга почала сипати незрозумілими словами, та так швидко, що книжечка зовсім розгубилася.

– Все! Все! Все! – втрутився у розмову голос десь із найнижчої полиці. – Думаю, що нашій гості буде корисніше послухати філософський трактат!

І знову на нашу малечу навалилися незнайомі дорослі слова.

– Ой , леле! Куди я потрапила! Як це Марійка вмудрилася мене сюди поставити? – із розпачем подумала книжечка. – Мені дуже хочеться назад на свою рідну полицю!

І вона поволі почала просуватися вперед, не дослухаючись до гучної перепалки  гомінких книг. Нарешті шум поступово затих. А книжечка все пробивалася наперед, час від часу перепрошуючи заспані книги за незручності.

– Невже я назавжди загублюсь тут, – із жахом подумала книжечка й тієї ж миті з полегшенням зітхнула.

Ось же її домівка! А рідні друзі шелестять своїми сторінками, кличучи її до себе. Вони так перехвилювалися за неї! А все через Марійчину недбалість!

Нарешті все затихло. Книжечка вмостилась на свою полицю, закрила оченята і задрімала, щоб зранку зустріти своїх нових друзів-читачів. Але вже більш уважних до книжок!

***

Коли малюки заходять до бібліотеки, вони завжди вітаються з котом Кузею, який вже десять років живе на книжковій полиці. Кожен першокласник знає, що це не просто киця – іграшка , з якою можна погратися, а найперший помічник бібліотекаря. Саме Кузя вночі у сонній бібліотеці слідкує за порядком, вгамовує книжкові суперечки, знайомить новеньких з їхніми новими сусідами на полиці та суворо слідкує, щоб жоден сірий гризунчик не прокрався до полиць та не наробив біди.

Тільки одна істота мала право вночі навідуватися до бібліотеки. Це – Міккі, пухнасте мишенятко. Свого часу його бабуся, стара освічена миша, заборонила йому гризти книги, пояснивши, що саме в них зібрана уся вікова мудрість. Вона часто розповідала онукові історії, які колись читала. Почуті пригоди були настільки цікавими, що з тих пір мишеня щоночі пробиралося до бібліотеки, і тихцем читало захоплюючі книги.

Одного разу його і впіймав Кузя за таким заняттям. Кіт хотів покарати порушника, та хіба можна сердитися на таке миле інтелігенте мишенятко?

Відтоді двоє друзів частенько гомоніли в бібліотечній тиші, переповідаючи один одному цікавинки. Іноді вони сперечались щодо тієї чи іншої книги. Тоді Кузя грізно шипів, а Міккі намагався якомога скоріше втекти до своєї нірки і вже звідти, на безпечній відстані, доводив свою правоту. Та згодом, похнюпившись, кіт витирав хвостиком пилюку з книг і поглядав в сторону мишачої нірки – чи не висуне звідти свій писок його товариш.

А мишенятко, наслухавшись нудних розмов своїх братів про корисну та не корисну їжу, так сумував за нічними бібліотечними посиденьками, що не витерпівши самотності і протягом декількох ночей, сідав край нірки і тихенько попискував.

Почувши знайомий голос, Кузя вмощувався на книжковій полиці і, нібито нічого не сталося, розпочинав чергову розповідь. Міккі, не чекаючи запрошення, тихенько лаштувався поруч і уважно вслухався в муркотіння свого товариша. В такі хвилини вони були найщасливішими друзями!

А на ранок тваринки вдавали із себе двох іграшок, із висоти своєї книжкової полиці спостерігаючи за метушливими дітлахами. Раз у раз хтось із хлопчаків панібратські смикав кота за лапку, чухав мишенятко за вушком, а дівчатка весело сміялися, радіючи новій зустрічі. Тваринки з легкістю терпіли дитячі пустощі, раділи читацькому гомону та мріяли про ті нічні години, коли книги знову розкриють перед ними свої чарівні історії.

***

Ви думаєте, що це всі мої оповідки? Ні, їх багато, але про них я розповім пізніше.