Приморська сільська бібліотека-філія: июля 2017

Тиждень дитячої книги "Ніколи не сумую – читаю та малюю"

Тиждень дитячої книги – унікальне явище на теренах колишнього Радянського Союзу.

В дні його проведення, а це шкільні весняні канікули, бібліотека стає для дітей не просто будівлею, де можна взяти в тимчасове користування книгу, а справжньою домівкою розваг.

До послуг дітей різноманітні майстер – класи, конкурси та вікторини.

Через такі заходи бібліотекарі намагаються відкрити школярам цікавий світ книги, показати красу слова, стимулювати дитячу уяву.

Що є цікавішим того, щоб самому придумати казку, намалювати до неї малюнок, і при цьому дізнатися, що малюнок, розміщений в книзі, називається ілюстрація.

Під час весняних канікул Приморська сільська бібліотека стає майданчиком для дитячої творчості, ігри, сміху.

Особливо не сумують, а читають та малюють учні молодших класів.

Творять скриню чарівних казок помічники бібліотекаря Бурлака Катерина та Жосан Маша.

Жоден бібліотечний захід не проводиться без участі Мунтян Маріанни, Плачинди Насті, Іваненко Марії.

Плетуть мереживо загадок Чуйко Валерія , Ткаченко Катя та хореограф танцювального колективу "Дивограй" Наталія Анатоліївна.

А герої казок спілкуються із вихованцями Приморського дитячого садочка «Колосок» із голубого екрану.

Показ мультфільмів на великому екрані - це велике задоволення для дітей. Я та худ. керіник Приморського будинку культури Гончаренко А.М. вже не вперше проводимо такі заходи, і отримаємо від цього не меншу насолоду, ніж малеча.

Ясних Вам усмішок, жінки!( Свято 8 Березня)

І знову свято! І знову концерт!

Планували маленьку музичну вітальню, а вийшло велике мистецьке дійство із танцями та піснями.

Ведучі вечора Карпенко Людмила і Колісніченко Юрій вперше виступили в ролі артистів комічних реприз.

В день 8 Березня хотілося подарувати жінкам Приморського особливу концертну програму, щоб вони щиро посміялися, відпочили та згадалипро свою приваблививість і чарівність.

Мені пощастило, що всі мої сценарні задуми втілюють у життя співочий колектив

« Приморська перлина» ( худ. керівник Гончаренко А. І., музичний - Ткаченко С.К.),

родина Ткаченко Сергія Івановича,

танцювальний колектив «Дивограй»( хореограф Жосан Н.А) .

« Твої, Батьківщино, сини"

15 лютого, в день виведення обмеженого контингенту радянських військ із Афганістану, в Приморському будинку культури зібралися мешканці села, щоб подякувати нашим землякам, ветеранам локальних війн, за чесне виконання військової присяги при виконанні інтернаціонального обов’язку в інших державах.

Ця зустріч -- данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна. .

72 років тому було покладено край фашизму. Прадіди наші думали, що та війна - остання. Вони не знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами, що вони теж будуть гинути під ворожими кулями, а матері чекатимуть своїх дітей із поля бою… Закінчилась афганська війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто уцілів - є життя, а для загиблих - пам'ять.

В залі були присутні односельчани, які воювали в Афганістані та ті, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок в Угорщині.

Це: Ковпак Віктор Гаврилович,

Плачинда Ігор Федорович,

Воронівський Леонід Порфирович,

Проноза Ілля Микитович.

Йдучи у пекло чужої війни , наші хлопці вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Як данина памяті , під час концерту звучали уривки із книги Світлани Алєксєєвич « Цинковые мальчики».

«Для людей на войне в смерти нет тайны. Убивать - это просто нажимать на спусковой крючок.

Нас учили : остается живым тот, кто выстрелит первым. Таков закон войны. Тут вы должны уметь две вещи – быстро ходить и метко стрелять. Думать буду я», - говорил командир. Он учил , как оставаться живым. Десять заповедей:

- Выстрелил – откатись на два метра от места с которого стрелял. Прячь за дувал или за скалу ствол автомата , чтобы не увидели пламя, не засекли. Когда идешь в горы, не пей, не дойдешь. В карауле – не засни, царапай себе лицо, кусай за руку. Десантник бежит сначала сколько может, потом сколько надо…».

Та наші воїни – афганці вивчали науку війни не за книгами - посвист куль був найкращим вчителем. Ви так мріяли вижити на тій чужій війні, щоб повернутися на Батьківщину.

А ще , війна - це смерть , яка чекає на людину не тільки в бою , а і в мирний час.

Василенко Євгеній.

Він пройшов тисячу кілометрів афганської землі, був поранений, довго хворів і смерть настигла його вже вдома , на приморській землі.

На війні воюють і жінки, хоча у війни не жіноче обличчя. Але хто як не жінка, втішить, перев’яже рани , заспокоїть?

Гавриленко Наталія Трохимівна була медичною сестрою у військовому шпиталі, що базувався в Афганістані.

Важко порахувати , скільки скалічених молодих солдатів через її руки, скільком вона обтирала кров, перев’язувала рани. На жаль, Гавриленко Наталія трагічно загинула в Чехословаччині.

В цей день ми згадували не тільки військові будні воїнів – афганцям, а й віддали шану солдатам, учасникам бойових дій на території інших держав.

Наш земляк Проноза Ілля Микитович брав участь у збройному конфлікті Угорщині в далекому в 1961.

Саме тоді Ілля Микитович дізнався про справжню ціну словам політиків , коли в бій посилали молодих хлопців помирати за на чужій землі . Для Іллі Микитовича най болючими є спогади про груз «200». Тільки уявіть , як воно грузити труни із загиблими побратимами , і знати , що десь в Україні, Білорусії, Росії, Узбекистані буде плакати мати , сестра, дружина , і ковтаючи сльози проклинати війну, політику, бездушність чиновників.

Кожен із колишніх воїнів сам може багато розповісти про ті тривожні часи, але чомусь саме солдати більш за все не люблять розповідати про війну, тому що це біль і горе. Своїми спогадами поділився «афганець» Плачинда Ігор.